Види терморезисторного зварювання фітінгів

Терморезисторне зварювання – єдиний метод, який не має нормативних обмежень ані за

класом поліетилену, ані за зовнішнім діаметром поліетиленових труб. У кожному

конкретному випадку споживач може сам вирішувати, який метод зварювання

застосовувати, керуючись передусім нормативними документами та економічною

доцільністю.

Порівняно з іншими методами терморезисторне зварювання має наступні переваги:

• підвищену надійність отриманого зварного з’єднання за рахунок більшої площі зварних

поверхонь;

• можливість зварювати труби з товщиною стінки меншою за 5 мм;

• автоматичний процес зварювання з протоколюванням параметрів зварювання, що усуває

вплив “людського чинника”;

• зварювальне обладнання просте у використанні, легке і компактне; вартість такого

обладнання у 3–5 разів нижча за вартість обладнання для стикового зварювання;

• на відміну від інших методів терморезисторне зварювання дозволяє зварювати труби

діаметром до 710 мм.

Процес промислового виробництва терморезисторних з’єднувальних деталей відбувається

таким чином: на компонент пресформи майбутньої з’єднувальної деталі намотується

металевий дріт, потім пресформа із намотаною спіраллю (закладним нагрівальним

елементом) поступає у термопластавтомат і під тиском заливається поліетиленом (ПЕ

100). Закладний нагрівальний елемент має спеціальні контакти для підключення до

зварювального апарату.Характеристики матеріалу для з’єднувальних деталей не можуть

бути нижчими за характеристики матеріалу, з якого виготовлена поліетиленова труба.

Під час зварювання електричний струм подається на спіраль, яка, нагріваючись,

розплавляє контактні поверхні (внутрішню поверхню з’єднувальної деталі та зовнішню

поверхню труби), забезпечуючи таким чином надійне зварне з’єднання.

Виробники пропонують свої оригінальні конструктивні рішення з’єднувальних

терморезисторних деталей, що передбачають різні режими зварювання:

1. Ручний – величина напруги та часу зварювання встановлюються вручну за

паспортними даними з’єднувальної деталі.

2. Штрих-код – зчитування інформації про режим зварювання з’єднувальної деталі за

допомогою світлового (зчитувального) олівця або сканера. Під штрих-кодом розміщено 24

цифри.

3. Аварійний штрих-код – послідовне введення цифр штрих-коду. Може застосовуватися

в ряді зварювальних апаратів останніх моделей при відсутності сканера.

4. Магнітна картка – зчитування інформації про режим зварювання з’єднувальної деталі

спеціальним пристроєм.

5. Fusamatic – час зварювання визначається через опір додатково вмонтованого у деталь

резистора.

6. Саморегулювання (RAR) – немає конкретного часу зварювання. Процес зварювання

вважається завершеним, коли розплавлений матеріал виходить у спеціальний отвір і тисне

на термочутливий елемент (мікровимикач) за фіксованого рівня напруги.

7. Мемо – параметри зварювання записані на мікросхемі (вмонтованій у з’єднувальну

деталь), яка регулює процес зварювання.

Зараз виробляються здебільшого універсальні зварювальні апарати, придатні для

зварювання з’єднувальних терморезисторних деталей різних виробників. Найбільш

поширеним і універсальним способом введення інформації про з’єднувальні деталі є

штрих-код. При введенні інформації зі штрих-кодів у пам’ять апарата здійснюється

зворотний контроль з’єднувальної деталі перед початком зварювання. У випадку

невідповідності параметрів деталі та введеної інформації процес зварювання блокується.

Варто також звернути увагу на цифри штрих-коду. Наявність великої кількості нулів на

ньому свідчить про відсутність інформації з певних питань, що звужує можливості

контролю, тобто зворотного зв’язку апарата із з’єднувальною деталлю. Застосовуючи такі

деталі, необхідно ставитись до них з більшою увагою.

Найчастіше штрих-коди наклеєні на зовнішню поверхню з’єднувальної деталі. Також

деякі виробники додатково наклеюють ще одну картку з інформацією для ручного

зварювання. Інформацію про виробника та з’єднувальну деталь, а саме «дату

виготовлення», «марку поліетилену» та інше, виробники , як правило, наносять

безпосередньо на поверхню деталі, що є частиною захисту від підробок. Слід також

зазначити, що усі терморезисторні з’єднувальні деталі незалежно від їх розміру повинні

мати індивідуальну герметичну упаковку.

Виробники використовують у своїх виробах відкриті нагрівальні спіралі. Тривалість

прогрівання під час зварювання скорочується, але температура спіралі буде значно

вищою, ніж у деталі із закритою спіраллю (~280 °С), тому на гарячій поверхні деталі

можлива часткова деструкція поліетилену, особливо у разі повторного зварювання. Однак

вважається, що така конструкція спіралі руйнує оксидну плівку на внутрішній поверхні

з’єднувальної деталі.З’єднувальні терморезисторні деталі виробляють з поліетилену

марки ПЕ 100 значенням SDR 11.

Застосування з’єднувальних деталей із закладним нагрівальним елементом для

зварювання поліетиленових трубопроводів набуває все більшої популярності. З одного

боку це пов’язано із нормативними документами, де чітко вказані випадки обов’язкового

застосування з’єднувальних деталей із закладним нагрівальним елементом при

будівництві поліетиленових газопроводів. З іншої сторони – даним методом зварювання

зручно будувати трубопроводи різного призначення з поліетиленових труб малих

діаметрів, які, поставляються у бухтах, проводити врізки у діючі газо- і водопроводи під

тиском та ремонти поліетиленових трубопроводів.

Простота обслуговування обладнання для зварювання з’єднувальних деталей із закладним

нагрівальним елементом та незначна його маса порівняно з обладнанням для інших

методів зварювання (стиковим, розтрубним) робить терморезисторне зварювання

мобільним. Також під час терморезисторного зварювання відбувається «контроль» за

діями зварщика, зберігається інформація про режим зварювання стиків та є можливим

друкування протоколів зварювання. Це підвищує відповідальність виконавців робіт та

полегшує підготовку документації при здачі об’єктів.